ПЕЧЕРСК
ДОДАТКИ
ОПИСАНИЕ КИЕВО-СОФИЙСКОГО СОБОРА И КИЕВСКОЙ ИЕРАРХИИ
Єдине прижиттєве видання твору було здійснене 1825 року у друкарні Києво Печерської Лаври під назвою «Описание Киево Софийского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных грамот и выписок объясняющих оное, также планов и фасадов константинопольской и киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия» Ім’я автора не було зазначено на обкладинці
Текст відтворюється повністю Опрацювання правопису полягає у переведенні до сучасних норм його графіки, пунктуації, написання разом та окремо слів з префіксами та прийменниками тощо Здійснено незначну уніфікацію підрядкових посилань
Ураховуючи характер видання, присвяченого творчому доробку митрополита Євгенія, а також орієнтацію на широке коло читачів, у «Прибавлениях» залишено тільки ті позиції, які є авторськими текстами Болховітіно-ва Загальні відомості про документи, тексти яких вилучено з «Прибавлений» містяться у самому творі
До с 37 Перше видання Синопсису бую здійснене 1674 року в друкарні Києво Печерської Лаври з благословіння архімандрита Інокентія Гізеля Серед науковців висловлюються різкі думки щодо ролі Гізеля у підготовці видання одні вважають, що Гізель лише редагував Синопсис, інші обстоюють його авторство Митрополит Євгеній підготував чергове перевидання Синопсису 1823 року «с своими прибавлениями, содержащими росписи великих и удельных князей российских и литовских, царей и императоров российских, королей польских, митрополитов киевских, гетманов малороссийских, воевод и кастелянов киевских, татарских ханов Ясное дето, что эти росписи составились у него в продолжение тех многих лет, в которые копились у него и словари духовных и светских писателей, и прочие материалы» — писав М Максимович, добре обізнаний зі творчою лабораторією Болховітінова (див Киев Епарх Ведомости 1868 № 5 С 200) М Ог-лоблін у своїх рукописних нотатках «Обозрение некоторым неизданным сочинениям Киевск митр Евгения» відзначив примірник Київського Синопсису видання 1823 р з бібліотеки Софійського собору «с уймой правок (Бол-ховітінова — ТА), которые вошли в издание 1836 г», що свідчить про сталий науковий інтерес митрополита до джерела (ЦНБ IP ДА 695, арк 511)
Про Кормчу Книгу див статтю митрополита Євгенія у Додатках до «Опису Софійського собору»
по Степенной Книге «Книга степенная царского родословия» була складена в 60-ті роки XVI ст Назва пов’язана з тим, що виклад історичного минулого здійснювався в ній «по ступенях» — правліннях князів та митрополитів Надрукована ПСРЛ Т XXI, ч 1.
До с 37 Несторова летопись по Кенигсбергскому списку — Йдеться про Радзившівський літопис, основний список якого є ілюстрованим рукописом кінця XV ст Літописна оповідь доведена до 1206 р В XVII ст належав польсько литовським магнатам Радзивілам (звідси його назва), потрапив до Східної Пруссії, до Кенігсберга (що дав другу назву літопису), де за наказом Петра І з літопису зробили копію У 1758 р оригінал був захоплений як воєнний трофей Семирічної війни, вивезений до Петербурга Надруковано Библиотека российская историческая, содержащая древние летописи , СПб, 1767 Ч 1
До с 38 Про історіографічну традицію щодо прийняття християнства за Аскольда та обгрунтування її джерелами див Браичевськии М Ю Утвердження християнства на Р>сі К 1988 С 40—76
До с 38 Татіщев Василь Микитович (1686—1750) — російський істо рик, державний діяч Близько 20 років працював над «Историей российской с самых древнейших времен», перший з російських істориків здійснив текстологічний аналіз різних списків літописів Серед великої кількості викори станих Татндевим джерел є й такі що не збереглися до наших днів (наприклад, Троїцький літопис) Саме це надає особливої цінності праці «отца русской истории»
До с 40 Шльоцер Август Людей (1735—1809) — німецький історик, філолог, статистик, один із перших досидннків давньоруського літописання Зробив спробу відтворення первинного тексту літопис\ Нестора результати якої зафіксовані в його праці «Нестор» що v трьох частинах 6\та видана в Санкт Петербурзі в 1809—1819 рр Великий інтерес становлять порівняльно джерелознавчий метод і текстологічний анатіз різних списків літописів Працюючи в Санкт Петербурзі, Шльоцер сприяв виданню «Истории Российской » В Татццева В 1762 р обраний ад’юнктом Петербурзької Академії наук, з 1804 р — почесний член Товариства історії та старожитносте# російських
До с 40 идол Перунов Пер^н у слов’янській міфологи — бог грому, вважався заступником військової дружини та п провідника — князя За літописним свідченням дерев яний ідол Перуна мав срібну готову та золоті вуса В пантеоні язичницької Давньої Русі Перун поважався як найвище
божество
До с 40 Воскресенський літопис — нам ятка московського літописання XVI ст Назву, під якою вона ввійшла в наукову літературу, отримала при першому виданні (1793—1794 рр) списку, що був пожертвуваний у 1658 р патріархом Ніконом Воскресенському Новоієрусалимському монастирю Літописні звістки доведеш до середини XVI ст Див Русская летопись с Воскресенского списка СПб, 1793—1794 Ч 1—2, ПСРЛ 1856— 1859 Т 7—8
Софийский временник — назва вступної частини Софійського І літопису, під яким Софійський І і Софійський II літописи були видані II Строєвим У 1821 р
До с 41 Четьі-Мінеї — щомісячні церковні читання, збірники, іцо містили житія святих, перекази та повчання, складені по місяцях відповідно до днів ушанування церквою пам’яті того чи іншого святого
До с 42 Берлинський Максим Федорович (1764—1848) — один із перших істориків та археологів Києва 3 12 років навчався у Київській академії, по закінченні курсу у 1786 р був відправлений до Петербурзької учительської гімназії Повернувшись до Києва, викладав у народному учшіиіш, гімназії та Академії, вивчав київські архіви, матеріали яких використані в «Кратком описании города Києва», виданому 1820 року, а також в «Историческом описании Малороссии и города Киева», що був надрукований частково (Див Щербина В И Первый киевский археолог М Ф Берлинский // Киев Старина 1896 Т IV С 395—417 )
До с 44 Святополк—князь Турівський (988—1015), великий князь Київський (1015—1019), син Володимира Святославича По смерті батька оволодів великокнязівським престолом, убивши своїх братів Бориса, Гліба та Святослава, за що дістав прізвисько «Окаянний» Проти Святополка виступив його брат, новгородський князь Ярослав, котрий після чотирьох років боротьби одержав перемогу й сів у Києві
До с 44 Никонова летопись Мається на увазі Ніконівський (або Патріарший) літопис Назва пов’язана з тим, що один зі списків літопису належав патріархові Нікому (1605—1681) Складений у другій половині XVI ст й доведений до 1559 р Надрукований ПСРЛ 1965 Т 9—13
До с 44 Архангелогородський літопис (Устюжський літописець) був складений на початку XVI ст на півночі Російської держави, але мав загаль-норосійськяй характер Зберігався у кількох списках двох зводів, у яких оповідь доведена до кінця XVI ст Надрукований Летописец, содержащий в себе российскую историю от 6360/852 до 7106/1598 года М , 1781, 2-гс вид М , 1819
До с 46 Питання про дату заснування Києво-Софійського собору тривалий час залишається дискусійним Прихильниками думки митрополита Євгенія були І М Скворцов (його праця «Описание Киево-Софийского собора» видана в 1854 р ), протоієрей М Оглоблш (див Киев Епарх Ведомости 1874 № 4) Опонентами виступити М Максимович (Киев Епарх Ведомости 1864 X» 1) М Закревський (Описание Киева СПб 1874 Т 1) Деякі з сучасних дослідників дотримуються думки, що Софійський собор було побудовано у 1017—1037 рр
До с 46 Михалон Литвин — автор твору «О нравах татар, литовцев и московитян* (бл 1550 р ), який зберігся в уривках, що видані 1615 року в Базелі
До с 46 Наруїиевин Адам-Станіслав (1733—1796) —польський поет та історик, професор єзуїтського колегіуму у Вільні й Collegium Nobilium у Варшаві єпископ Луцький Його праця «Historya narodu polskiego od poszatku chrescyanslwa» (Варшава, 1780—1786) вважається першою критично викладеною історією Польщі
До с 47 Бандурій (Бандурич) Анзельм—учений першої половини XVIII ст, котрий виявив у рукописах Паризької королівської бібліотеки «Сказання про хрещення князя Володимира» (Див Голубинскии Е Е История русской церкви М, 1880 Т 1, ч І С 247—252 )
До с 48 Прокопиї Кесарійський (нар наприкінці V ст у палестинській Косарі і)—історик ранньої візантійської доби Його твір «Історія воєн», або «Історія» — пам ятка епохи Юстиніана, цінне джерело з ранньої історії слов’ян
До с 54 Карл Дю Фреон Дю Канж — Дюканж Шарль (1610— 1668) — французький візантиніст і лінгвіст Склав лексікон «Giossanum асі scriptores mediae et inlimae Jaimiiatis» із 3 4 000 слів-статей, який вміщує відомості про політичний побут, державні установи, традиції середньовічного суспільства, а також про джерела та бібліографію разом із каталогом на 5000 латинських письменників, біографічні довідки тощо
Грефе Фрідерік (Федір Богданович, 1780—1851) —академік та заслужений професор Санкт Петербурзького університету по кафедрі грецької словесності. З 1820 р — член Петербурзької Академії наук Займався санскритською грамотою, автор праць із порівняльної лінгвістики
Комбефіз Франциск (1605—1679) — французький церковний діяч та історик, один із видатних членів ученої корпорації, що видавала грецькі джерела Зайнявши посаду проповідника в одному з паризьких домініканських монастирів, вивчав та готував до друку тексти творів грецьких отців церкви
Євагрій (537—594) — антюхійський правник, автор «Церковної історії», в якій виявив неупереджене ставлення до єретиків
Грегорас Никифор (1295—1360) —візантійський історик, автор «Римської історії», яка обіймає період з 1204 до 1359 р (видана в Парижі в 1702 р )
До с 57 Вже на Ш Археологічному з’їзді у Києві в 1874 р протоієрей Києво-Софійського собору П Г Лебедннцев у своєму рефераті «О св Софнн Киевской» довів, що про подібність київського та константинопольского храмів не може бути й мови На його підтримку виступили відомий археолог О С Уваров та академік І і Срезневський (у рефераті «О Св Софнн Цареградской по описанню русского палочника конца XII в ») Тієї ж думки дотримувався історик церкви Є Голубннськнй
До с 58 по приказанию отца в 1169 г взяв Киев Ідеться про похід об єднаних сил князів Ростовської Суздальської, Володимиреької земель на чолі з князем Мстиславом Андрійовичем проти київського князя Мстислава Ізяславича Літописи змальовують жахливу картину пограбування міста і знущань над киянами
До с 59 Митрополити киевские не находили уже при нем себе пристанища Це формулювання автора справляє враження ніби митрополичу кафедру було перенесено через поганий стан будівлі собору Можливо, тут відіграла роль тема глави Даті Болховітінов переказує літописну версію причини цієї події
До с 59 У літературі не існує єдиної думки щодо часу завоювання Києва Литовським князівством Найчастіше згадувані дати — 1320 та 1363 рр В останньому випадку захоплення Києва пов’язують із подією, що передувала цьому,— перемогою великого князя литовського Ольгерда (1345—1377) над татарами шд Синіми Водами у 1363 р
До с 63—64 Леванда Іоанн Васильович (1734—1814)—київський священик, навчався у Київській академії, ще за студентських років уставився своїми проповідями, внаслідок чого під час його перебування в Києві жодна урочиста подія не обходилася без його участі (Див Слова и речи прот И Левандьг Спб, 1821 Т І—3 )
Сигиревич Димитріи — протоієрей Софійського собору до 1826 р (дата смерті), згідно з «Послужным списком» (ЦНБ IP ДА/690 Л , од 1935) у 90 х роках XV1I1 ст був направлений протоієреєм «при фельдмаршальской квартире» у Варшаві та Києві Остаточно повернувся до Києва у 1800 р
Семяновський Стефан — кафедральний протоієрей Софійського соборі до 1829 р (дата смерті) У день першої відправи .митрополита у Софійському соборі 16 квітня 1822 р виголосив урочисту промову на його честь (ЦНБ 1Р Ф 160, од 1857) Допомагав митрополиту Євгенію у підготовці до видання його київських творів
До с 75 составилась по завещаниях от разных Киевских митрополитов Болховітінов ретельно вивчав бібліотеку Софійського собору та ї? історію, дбав про збереження книжкового зібрання Листування митрополита свідчить, що студіювання книжкової та рукописної колекції почалося з перших тижнів його перебування в Києві Цілком природним для Болхові-тшова є той факт, що він заповів зібрані ним протягом усього життя книги трьом київським бібліотекам—Софійській, семінарській та академічній
Складна доля цих установ призвела до розпорошення та часткової втрати бібліотек. Те, що збереглося до нашого часу, в основному зібране у Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського НАН України.
До с. 76. ...что он когда-нибудь был взломан... За свідченням М. О. Максимовича, за два роки перед приїздом Болховітінова до Києва «гробница Ярославова была вскрывана... и находящееся в ней нс только вндено, но и срисовано» (Переписка М. Л. Максимовича с П. Г. Лебсдин-цевым // Киев. Старина. 1904. № ПС. 284). Безумовно, Болховітінов знав про це від свого попередника — колишнього Київського митрополита Сера-піона, з котрим багато спілкувався.
До с. 95. Окольський Симон (1580—1653) —польський Історик, проповідник, автор праць із польської геральдики та генеалогії, історії Домініканського ордена на Русі, які містять й загальні відомості про населення, монастирі тощо.
До с. 95. Длугош Ян (1415—І480) —польський історик. Серед його творів — каталоги та життєписи польских єпископів, книга маєтків краківської церкви, велика праця «Hisloria РоІопІса». Хоча Длугош використовував широке коло джерел, зокрема аннали, хроніки, перекази, мемуари, грамоти, але наведені ним факти іноді потребують перевірки й уточнення.
До с. 100. Бандтке Гєоргій-Самуїл (1769—1835) —польський історик, бібліограф, автор одного з кращих творів з історії Польщі — «Dzieye narodu polskiego», виданого вперше 1810 р. (перекладений російською мовою 1820 р.).
До с. 122. ЦвІнглІ Ульріх (1484—1531) — церковний реформатор, політичний діяч, ідеолог одного з най ради кал ьніших напрямів у протестантизмі, що за його прізвищем отримав назву цвінгліанства.
Меланхтон Філіпп (1497—1560) — німецький гуманіст, теолог, педагог, сподвижник і наступник Лютера, разом з останнім розробляв засади протестантської догматики.