ПЕЧЕРСК
Кальвін Жан (1509—1564) — один Із визначних діячів Реформації XVI ст., засновник кальвінізму (пуританства) —протестантського віровчення, за яким людські долі цілком визначені Богом. Кальвін проповідував аскетизм, з усіх церковних таїнств визнавав лише хрещення.
Лютер Мартин (1483—1546) —німецький мислитель, громадський діяч, лідер Реформації, засновник німецького протестантизму — лютеранства.
Мала Польща — південна частина Старої Польщі з 11 воєводствами, трьома князівствами, двома землями. За Станіслава Августа (до 1772 р.) до її складу входили також воєводства Київське, Волинське, Подільське, Люблінське, Брацлавське, Чернігівське.
До с. 132. Брати Лука І Кузьма Мамоничі — заможні вІленські патриції, котрі займали посади великокнязівського скарбника та бургомистра. Заснувавши друкарню, Мамоничі запросили працювати до неї Петра Мстис-лавця. 14 травня 1574 р. він почав друкувати свою першу віденську книгу — Четвероєвангепіє. Після уходу Мстиславця з друкарні у 1576 р. Мамоничі змогли відновити її діяльність лише сім років по тому. Служебник 1583 р. був виданням відновленої друкарні Мамоничів.
До с. 132. Третій Литовський Статут, затверджений королем СигІзмун-дом III Вазою у 1588 р., був першим друкованим литовським кодексом орава. Для цього видання у друкарні Мамоничів виготовили спеціальний шрифт — так званий вілекський скоропис (курсив, близький до манери написання ділових паперів Великого князівства Литовського).
Зв’язки МамоничІв з уніатами пояснювалися тим, що прибічником унії був канцлер Лев Сапєга, котрий опікувався друкарями; в той же час Мамо-ничі не припиняли друкувати православні книги.
До с. 140. Позитивна оцінка ролі козацтва у відновленні православ’я була характерною для історіографії першої половини XIX ст. Більшість істориків або принижували роль козацтва, або замовчували це питання (приклад із М. Ф. Берлінським, київським істориком, сучасником Болхові-тінова див.; Брайчевський М. Ю. Максим Берлинський та його «Історія міста Києва» // Берлинський М. Ф. Історія міста Києва. К., 1991. С. 11 — 14). Очевидно, не випадково М. Маркевич посилався саме на слова митрополита Євгенія про те, що виключно козакам «обязан утверждением своим престол Киевской епархии» (Маркевич М. История Малороссии. М., 1842. Т. 1. С. 120).
До с. 143. Йдеться про історичну місцевість — Біскупщину — у районі сучасного Житнього ринку. За свідченням М. Берлинського, «полевую сторону канала у подошвы горы Скавикн, где теперь урочище Мясников (резники), был бискупский в старину дворец и особенный того места рынок; отчего и теперь там улица имя Бискупской на себе носит» (Берлинський М. Ф. Історія міста Киева. С. 255). Залишки католицького кляштора були досліджені під час археологічних розкопок 1973—1974 рр.
«Каналом» або «канавой» називали місце, де протікала річка Глибочи-ця. Для укріплення її берегів були насипані земляні вали, що дали назви вулицям Верхній Бал та Нижній Вал.
...Урочище Кожевников...— більш поширеною е назва Кожум’яки; знаходиться між горами Кудрявцем та Дитинкою. На Кудрявці нині розташований будинок Української Академії мистецтв (колишня семінарія).
До с. 151. Воскресенська церква знаходилася на Подолі, поруч із місцем, де на початку XIX ст. побудували Гостин и й двір. До кінця XVII ст. церква була дерев’яною, потім замінена на кам’яну, зведену поруч зі старим погостом «коштом киевского жителя Рудзинского» (Берлинський М. Ф. Історія міста Киева. С. 253—254).
До с. 151. Іорданський монастир розташовувався за Іорданською заставою Подолу, що відкривала шлях до Вишгорода, біля підніжжя горбів (приблизно сучасна вул. Кирилівська, 56—58).
До с. 156. Республіка — латинський варіант назви держави Річ Посполита, що утворилася після укладення Люблінської унії 1569 року між Польщею та Великим князівством Литовським.
До ст. 158. Єрлич Йоахим — польский хроніст XVII ст. Ним описані історичні події в Україні 1620—1673 рр.
До с. 161. Гелікон, Парнас — гори в центральній частині Греції; у грецькій міфології — місця перебування Аполлона та муз.
До ст. 168. Свідчення БолховітІнова помилкове. Після Переяславської ради до Києва прибули І. Бутурлін та члени посольства у супроводі наказного полковника, але гетьмана Хмельницького під час присяги у Києві не було.
До с 167 Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788—1850} — український історик, архівіст, директор московського архіву Міністерства іноземних справ, автор «Истории Малой России от присоединения ее к Рос* сийскому государству до отмены гетманства », «Источников малороссийской истории», «Словаря достопамятных людей русской земли» Був особи-* сто знайомий з Болховтновим, надавав йому підтримку, наукову допомогу, зокрема в роботі над київськими творами
До с 172 позорищем Етимологія цього слова сягає понять «зреть», «взор» Первинне його значення — «увага, сенсація» (див Фасмер М Этимологический словарь русского языка М.1987 Т III С 303) Тут мається на увазі, що Україна стала ареною кровопролитної війни
До с 178 Туманський Федір Васильович (пом 1805) — письменник, перекладач, кореспондент Академії наук та дійсний член Російської академії, видавець журналів «Зеркало света» (СПб , 1786), «Лекарство от скуки и забот» (СПб, 1787), «Российский Магазин» (1792—1793)
До с 190 Голиков Іван Іванович (1735—1801)—купець, історик-ама-тор, автор багатотомної праці «Деяния Петра Великого», в якій широко використані матеріали провінційних архівів, приватної колекції Голикова (приблизно 1500 рукописних та друкованих книг), перекази та мемуари. У цій пращ Голикову сприяли К Р Дашкова, Г Ф Міллер, М М Бантиш-Камекський Завдяки своїй документальній основі цей твір упродовж двох століть привертає увагу дослідників петрівської епохи (хоча й має панегіричний характер і містить багато суперечливих тлумачень)
До с 207 Київське намісництво — адміністративно-територіальна одиниця, запроваджена указом Павла І від 16 вересня 1781 р Охоплювало сучасні Києбо-Свчтошинський, Васильківський та Обухівський райони на правому березі Дніпра та значні території Лівобережжя Існувало до 1796 р
До с 210 Фальковськии Іриней (1762—1823) — церковний діяч, викладач. у 1803—1804 рр — ректор Київської академії Творчо обдарована людина, Фальковськии цікавився історією, збирав матеріали з історії церкви, Київської академії давньоруських пам’яток По смерті Фальковського залишилася цінна бібліотека, яка налічувала «1000 экземпляров книг дорогой цены» та рукописи його невиданих праць
Незважаючи на складні особисті взаємини Іринея з митрополитом Євгенієм, останній поважно ставився до творчості та наукової спадщини Фальковського, вмістив його біографію у своєму «Словнику духовних письменників», дав розпорядження про перенесення архіву Фальковського до бібліотеки Софійського собору Хоча це розпорядження залишилося невиконаним, згодом більшість рукописів Іринея все ж потрапила до Софійської бібліотеки, а нині зберігаєтеся в Інституті рукопису та у відділі стародруків Центральної navKOBOi бібліотеки їм В І Вернадського НАН України (Див про це докладніше Скворцов И Хроника жизни преосв Иринея Фаль-ковского, составленная по его руколисям // Киев Епарх Ведомости 1861 С 173—187, 244—263, 305—321, Титов А Еще несколько слов об имуществе преосвященного Иринея Фальковского // Киев Старина 1884 № 12 С 740—743 )
До с 239 Контрактовий ярмарок був переведений з м Дубни до Киева у 1797 р та об'єднаний з Хрещатицьким ярмарком, відомим із XVI ст Контракти стали одним з найяскравіших подій не тільки економічного, а й культурного життя міста
До с 240 Юстиц-колегія — судовий та адміністративний орган державного управління, запроваджений реформою 3718—1720 рр До Юстиц-колегл перейшли справи Помісного, «Сыскного» Земського судових лри-казів, а також фіскальний нагляд
До с 246 Пожежа 1811 р увійшла в історію міста як одна з найбпьш руйнівних подій минулого століття За свідченням очевидця, пожежа почалася 9 червня о першій годині на Подан неподанк Дніпра у будинку кравця і протягом лишеодніеі години вітер розніс п на цілу версту За кілька годин вогонь став таким сильним що «угли достигали до гимназического дома на Печерске (Кловський палац— ТА), бумаги летели на 36 верст до города Василькова, а дым днем и зарево ночью можно было видеть за 100 верст» За 16 годин були знищені 1176 будівель пошкоджені Духовна академія з Братським монастирем, Грецький монастир 16 церков та ін {Див Сообщение очевидца о великом пожаре в Киеве на Подале 1811 года // Киев Старина 1896 т LV С 72—75, Из семейного архива // Там же 1892 № 4 С 11 )
До с 246 Про перебування митрополита Серапюна у Києві (1804— 1824 рр ) та подл, що тоді відбулися в місті, розповідає щоденник митрополита (ЦНБ 1Р Ф 1, од 5), частково надрукований Ф Терновськнм у «Киевской Старине» (1884 Т IX № 7 С 423—466) і Ф Титовим в «Актах и документах, относящихся к истории Киевской академии» (Отд III Т 3 К , 1912)
До с 263 Г А Р — Розенкампф Густав Андрійович (1764—1832) — історик, архівіст, юрист, член Комісії для складення законів, чим пояснюється його особливий інтерес до юридичних памяток 3 митрополитом Євгеніем був знайомий особисто, протягом багатьох років мав з ним листування
ОПИСАНИЕ КИЕВО-ПЕЧЕРСКОЙ ЛАВРЫ
Обидва існуючі видання твору були здійснені за життя автора перше — 1826 року, друге, «исправленное и умноженное»,— 1831 року під назвою «Описание Киево Печерской Лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов Лавоы и обеих пещер»
Текст друкується за виданням 1831 р , підготовлений на тих самих засадах, що й «Описание Киево-Софийского собора»
До с 277 Студшський устав — ідея порядку чернечого життя Феодора Студіта, візантійського богослова (759—826) Його ідеал — гуртожитний монастир (кшовія), сувора дисципліна, продуктивна праця ченців, необмежена влада ігумена
До с 278 Деякі джерела, зокрема Радзивилівський літопис, датують битву на Альті 1067 роком Літописи пояснюють поразку русичів гнівом Божим за криваві усобиці попередніх років
До с 283 Торки, берендеї — кочові тюркські племена з Середньої Азії, що осіли на Переяславщині, ті з них, котрі оселилися в басейні р Рось, у літописах відомі під назвою чорних клобуків
До с 285 Кар rum Іоанн де Плано — проповідник місіонер, мандрівник, засновник монастирів у Богеми, Угорщині, Данії Наприкінці XII — на початку ХНІ ст за дорученням папи Інокентія IV очолював місію, що вивчала християнські народи в Азії. Його звіт «Libellus historicus» містив цікаві свідчення з Історії, етнографії та географії Південної Русі.
До с. 290. Яр-мідянка — зелена фарба, іцо широко використовувалась як олійна для залізних дахів.
До с. 295. Митрополит Євгеній виявляв особливе піклування про Лаврську друкарню. 1836 року вій склав «Инструкцию типографии Киево-Печерской Лавры», де було детально викладено порядок її праці, починаючи від варіння олії для чорнил та збереження шрифтів і до моменту продажу книжок. 15 квітня 1836 р. Євгеній надіслав Інструкцію Серафиму Покровському з супровідною запискою: «Отец Наместник! Посылаю вам инструкцию для Киево-Печерской типографии. Прочтите ее внимательно в Соборе. Не придумаете ли что прибавить или поправить и мне возвратите». На початку травня вій попросив повернути інструкцію-: «Пора переписывать набело и пустить в ход». Коментуючи ці записки, публікатор листування Л. С. Мацеєвич зазначав, що «инструкция эта представляет драгоценный памятник забот м. Евгения о введении правильной организации в делопроизводстве Лаврской типографии и строгой отчетности в ее делах. В этом отношении больше ничего не прибавлено после Евгения» (Труды Киевской Духовной Академии. 1913. № 11. С. 420—421).
До с. 300. Литовська метрика — архів Великого князівства Литовського, в якому містилися документи XIV—-XVIII ст. Документи оформлені у книги (близько 600), які залежно від змісту поділяються на посольські, записів судових справ, оренд та Ін. Архів є цінним джерелом з історії Литви, Білорусі, України, інших земель, що входили до складу литовської держави.
До с. 300. „.после обращения Дцееа в воеводский город...— тобто після 1471 р., кади була ліквідовано Київське удільне князівство і до Києва прислано литовського воєводу Мартина Гаштольда.
До с. 312. Сопіков Василь Степанович (1765—1818) —бібліограф, історик книги. Син купця, він починав із книжкової торгівлі. 1811 року за сприяння О М. Оленіна влаштувався на службу до Публічної бібліотеки помічником бібліотекаря російського відділу. Саме Болховітінов, за його особистим свідченням і спогадами сучасників, був «виною и пособником» книжки Сопікова «Опыт российской библиографии». (Див,: Полетаев М. Труды митрополита Киевского Евгения Болховитинова по истории русской церкви. Казань, 1889. С. 22 Приложений.)
Добровський Йозеф (1753—1829) —чеський славіст, представник чеського Відродження кінця XVIII — початку XIX ст. З метою дослідження історії, мови та літератури слов’ян здійснив наукові подорожі до Росії, Польщі, Німеччини, Швеції. Дабровський І Болховітінов не були особисто знайомі, але з інтересом і шаною ставилися до наукової творчості одне одного. Чеський учений написав один із перших відгуків на «Словник духовних письменників» Болховітінова, в якому дав дуже високу оцінку цій праці. (Див.: Моисеева Г. Я. Литературные связи России и Чехии конца XVIII — начала XIX века (Йозеф Добровский и Евгений Болховитинов) // Рус. литература. 1984. № 4. С. ПО—115.)
Кеппен Петро Іванович (1793—1864) — академік, філолог-славІст, археограф, статистик. Закінчив Харківський університет зі ступенем магістра права, захопився вивченням давньої слов’янської писемності; починаючи з 1821 р. здійснив кілька зарубіжних поїздок із метою опису та дослідження літературних пам’яток. Лист-рекомендацію для першої такої подорожі Кеп-пен отримав саме від БолховІтінова, з котрим зберігав дружні стосунки, неодноразово зустрічався, зокрема у Києві.
«Библиографические листы» Кеппен почав видавати з 1825 р , вмішуючи у них повідомлення про всі видатні твори слов’янських літератур Одна з статей •— «Критическое исследование о Кирилле и Мефодин» — викликала донос попечителя Казанського учбового округу Малиновського зі звинуваченням, нібито вона спрямована проти установлень православної церкви. Суд, що складався з представників духовного відомства, повністю виправдав видавця. (Див,: Чтения в Обществе истории и древностей российских. 1864. Кн. 2. Апрель-июнь. С. 143—147 )
До с. 318, ...Глинецкий монастырь. Ідеться про Гниленький монастир. БолховітІнов запозичив помилкову назву з Патерика С. Косова, де «на мар-гинезе 44-й страницы означено: «w Lesnikach, gdzie Ghniecki by] monaster» (Максимович M. Письма О Киеве. M., 1869, С. 53).
До с. 321. ...при преобразовании малороссийских епархий в штатное положение... У 80-х роках XVI11 ст паралельно з проведенням нової губернської реформи уряд здійснював заходи щодо забезпечення контролю губернських властей над єпархіальними. Зокрема кордони та кількість єпархій приводились у відповідність до кордонів та кількості губерній, суворо регламентувалася («приводилось в штатное положение») кількість священиків усіх рангів, парафій, духовних навчальних закладів, учнів та ін. Згідно з цим виділялися й кошти на утримання церков, священиків тощо
До с. 321. Хор&ерафія, хорологія (від гр. «хорос» — місцевість, простір) —розділ біології, що вивчає ареали окремих видів тварин та рослин.
До с. 325. Страз — прозоре блискуче скло, з якого шліфуються фальшиві коштовності.
До с. 335. Д. І. Абрамович у Примітках до Києво-Печерського Патерика, виданого у Києві в 1931 р., вмістив такий коментар: «За свідоцтвом Гу-стинського літоп. (ПСРЛ. III, 287), Прохор Лободник умер 1107 р.; за польськ. друков, видан, він «zyl okolo roku panskiego 1113», а митр. Євгеній (опис. Ки-єво-Печ. Лаври, с. 103) відкілясь узяв звістку, що Прохор «преставился 10 февраля ПОЗ». На думку О. О. Шахматова (ЖМНП. 1898. № 3. с. 122, прим.) .«Предание (которым руководился Евгений) смешало дни смерти Пимена Многострадального (умер по преданию 7-го августа, «в кое и служба ему поется с полиелеем») и Прохора Лебедника (умер по преданию 10-го февраля)».
О ДРЕВНОСТЯХ, НАЙДЕННЫХ % КИЕВЕ
Статтю було надруковано в «Трудах и Записках Общества истории и древностей российских» 1826 року (ч. Ш, кн. 1).
ПРИМЕЧАНИЯ НА ГРАМОТУ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ МСТИСЛАВА ВЛАДИМИРОВИЧА
Першу публікацію статті було здійснено на сторінках «Вестника Европы 1818 року (№ 15,16). 1826 року митрополит Євгеній підготував її перевидання «с поправкою» в «Трудах и Записках Общества истории и древностей российских» (ч. Ш, кн. 1). Друкується за виданням 1826 р.
БИОГРАФИЯ ЕВГЕНИЯ, МИТРОПОЛИТА КИЕВСКОГО,
1835 года
Надрукована у виданні Болховітіновського «Словаря русских светских писателей», здійсненому 1845 року М. П. ПогодІним. Фактично є автобіографією митрополита Євгенія з невеликим доповненням від видавця.